Іноді увечері, після заходу Сонця, на західній стороні неба з'являється дуже яскрава зірка. Вона перша виходить на небо, коли ще зовсім ясно. Потім опускається все нижче і йде за горизонт, туди ж, куди сховалося Сонце. Трапляється, що вранці, перед сходом Сонця, на сході сяє яскрава зірка, і довше за всіх залишається на небі. У чому ж тут загадка? А вона вирішується дуже просто: немає двох зірок — уранішньою і вечірньою. Це одна і та ж зірка, тільки іноді її можна бачити увечері, а іноді вранці. Зіркою це яскраве світило назвали неправильно. Зовсім це не зірка, а планета Венера! Таке ім'я дали їй римляни на честь богині краси. Венера сяє м'яким білим світом, і жодна планета, жодна зірка не можуть порівнятися з нею по силі блиску.— Мабуть, це планета велика, раз вона так яскраво світить? — Запитаєте ви. Ні, по розмірах вона приблизно така ж, як наша Земля. Венеру і Землю часто називають небесними близнятами. Вона найближча сусідка Сонця в світовому просторі і тому світить так яскраво. Венера може наближатися до Землі небагато чим менше ніж на сорок мільйонів кілометрів. А в порівнянні з відстанню до Плутона, найдальшої планети сонячної системи, така відстань дуже невелика. Рік Венери набагато коротший, ніж рік Землі; продовжується двісті двадцять п'ять земних діб. Це сім з половиною земних місяців! Якщо дивитися на Венеру в телескоп, то на її поверхні видно якісь розпливчаті плями — одні посвітліше, інші — потемніше, дуже схожі на хмари. А хмари можуть пла¬вать тільки в атмосфері, значить, у Венери є атмосфера. Про наявність атмосфери у Венери вперше дізнався великий російський вчений Михайло Васильович Ломоносов. Це було двісті з гаком років тому. У момент спостереження, коли Венера наблизилася до солнеч¬ному краю, навколо неї був помітний обідок, що слабо світиться. Ломоносов правильно визначив, що цей обідок — атмосфера Венери, освітлена минулими через неї сонячними променями.
Інтересноє на навколишньому світі